«Сирота… Ще досі звучання цього слова викликає у мене тремтіння». Сьогодні мої очі ще мимоволі наповнюються сльозами, коли дивлюся як марширують дівчата з інтернату і чую “сироти ідуть”»[1].
«Трибуни до 1914 року! Коли ходила на перегони, я й гадки не мала, що допомагаю загибелі розкоші (…), в якій надмірність пригнічує архітектуру тіла. (…) Жінка була лише приводом для багатства, мережива, соболя, шиншили, занадто дорогоцінних матеріалів»[2].