Коко Шанель – «Як віддала жіночому тілу належну свободу»

«Сирота… Ще досі звучання цього слова викликає у мене тремтіння». Сьогодні мої очі ще мимоволі наповнюються сльозами, коли дивлюся як марширують дівчата з інтернату і чую “сироти ідуть”»[1].

«Трибуни до 1914 року! Коли ходила на перегони, я й гадки не мала, що допомагаю загибелі розкоші (…), в якій надмірність пригнічує архітектуру тіла. (…) Жінка була лише приводом для багатства, мережива, соболя, шиншили, занадто дорогоцінних матеріалів»[2].

Сьогоднішню героїню не потрібно нікому представляти. Коко Шанель (1883-1971) була багатьма улюблена і проклена, вона як ніхто вплинула на моду 20 століття. Крім того, була суперечливою фігурою, яка під час Другої світової війни була активним агентом Абверу, виконуючи місію, спрямовану на забезпечення інтересів Німеччини під час війни (включаючи встановлення миру з Великобританією). Незважаючи на численні докази, її виправдали через зв’язки з самим Вінстоном Черчиллем (який піклувався про це особисто) та британською елітою. Книга, яку сьогодні презентую, це «Цар Шанель» Поля Моранда (Видавництво Literackie, 1996). Їхні розмови автор записав взимку 1946 року на прохання Коко під час перебування в готелі в св. Моріц. Статки Шанель на момент її смерті оцінювали приблизно в 100 мільйонів доларів.

Важкий початок

Коко Шанель народилася в притулку для бідних (англ. poor house) у пари прачки і мандрівника. Незабаром після її народження померла мати, а батько втік, віддавши дітей у дитячий будинок. Коко Шанель навчилася кравецькому ремеслу у дитбудинку і жила у важкому, майже військовому режимі. У своїй розповіді для Пола Моранда представляє кольорову версію своєї юності, під час якої, між іншим, нею опікувалися уявні тітки, а батько не покинув її, а поїхав до Америки щоб покращити сімейний добробут. Фактично, до вісімнадцяти років вона жила в сирітському будинку, яким керувала Конгрегація Непорочного Серця Блаженної Діви Маріїв Обазіні, а потім у будинку для католицьких жінок у Мулені. В Обазіні вона освоїла професію кравця та дизайнера одягу. Пізніше пробувала свої сили в музичних кафе коли покинула Мулен. За цей час вона також познайомилася з першими багатими чоловіками, включно з Етьєном Бальсаном, а потім Бой Капелом, якого стала утриманкою. Як він описує у своїй книзі, саме Бой Капел інвестував великі суми грошей у її перші магазини та ательє, спочатку розглядаючи це як розвагу для коханки. Він дуже здивувався, коли Коко Шанель з надлишком повернула гроші, зароблені в своїх магазинах. Відносини з дуже багатими чоловіками були характерними для її кар’єри протягом усього життя. У свої 40 років вона десять років зустрічалася з Х’ю Гросвенором (другим герцогом Вестмінстерським), найбагатшим чоловіком Англії того часу. Згодом це знайомство допомогло їй змусити самого Черчилля зняти її справу з порядку денного про змову з німецькими агентами.

Зробити так, щоб багаті хотіли одягатися, як бідні

Коко Шанель зробила революцію в жіночій моді, вона сказала: «Я дала жіночому тілу свободу, якої воно заслуговує; це тіло потіло в урочистих шатах, під шнурками, корсетами, нижньою білизною, підкладками» [3]. Саме Коко Шанель пропагувала «бідність для мільярдерів», спростила все, що можна було спростити, і «змінила яскраві кольори на приглушені кольори десантних костюмів», або «знизила вартість дорогоцінних каменів, замінивши їх звичайними» [4].  За її словами, мода для неї — це спрощення: «Якби я конструювала літаки, я б почала з того, що зробила б один дуже красивим. Завжди можна спростити. Починаючи з того, що красиво, потім можна переходити до простого, практичного, дешевого, від сенсаційної сукні до готового одягу, інакше перейти неможливо» [5]. Вона була проти всієї показності, дорогих діамантів та інших привертаючих увагу нарядів. Коли один дизайнер заявив, що купив у Disney права на пошиття зображень на одяг, вона коротко прокоментувала: «Ходити з коровою на сідницях кидається в очі. Я за те, чого не видно. Будь ласка, зберігайте ці матеріали. Вони будуть гарними шторами в дитячих садках »[6]. Вона стверджує: «Жінки думають про всі кольори, крім браку кольорів. Для мене біле і чорне – абсолютна краса. Одягніть жінку на бал у біле або чорне: більше нікого не буде видно» [7].

Простота і спортивний вигляд зробили її іконою першої половини 20 століття. Вона також зберігала простоту при створенні парфумів, яким присвоювала номери замість надихаючих назв (Chanel No 4, Chanel No 5 та ін.). Цікаво, що Коко Шанель вважала саме актриси з 1914 року були найгірше одягненими жінками і що Голлівуд ніколи не буде компетентним у цій сфері, звідси і успіх французьких та італійських модних компаній.

Уявлення про еліту початку 20 століття

Спогади Коко Шанель також представляють унікальне уявлення про життя еліти початку минулого століття. З величезного багатства, отриманого від колоній, як це було у випадку з другим герцогом Вестмінстерським, який, як стверджує Коко, «Вестмінстер має будинки всюди. Він часто не може пригадати  їх усіх: чи то в Ірландії, чи в Далмації, чи в Карпатах, є Вестмінстерський будинок, повністю обладнаний будинок, де можна пообідати і поспати, де є  срібло та машини (у мене досі перед очима сімнадцять старих Роллів в Ітон-холлі!), ліврею, слугами, а на столі біля входу завжди і всюди вісники, журнали та газети з усього світу!» [8]. Як стверджує друг Вестмінстера: «Грошей, витрачених на періодичні видання, які тут ходять, які ніхто не читає, вистачило б на моє життя» [9]. Книга сповнена описів еліти, в тому числі російських іммігрантів (так званих білих росіян), які після Жовтневої революції змушені були втекти до Франції і які зробили великий внесок у французьке суспільство.

Підсумок

У книзі представлені унікальні розмови з однією з найважливіших жінок XX століття, яка придумала «маленьку чорну сукню», «парфуми Chanel № 5» чи «імітацію коштовностей». Публікація описує її шлях до успіху та самотності, а найкращим підсумком допису є її афоризм про те, як досягти успіху: «Наразі я хочу закінчити важливим афоризмом, який є секретом мого успіху, а можливо й успіхом цілої цивілізації перед лицем нещадної техніки. Успіх залежить від того, чого не можна навчитися»[10].

У блозі ми познайомимося з багатьма іншими жінками, які заробили приватні статки разом з описом свого досвіду, як стати бізнес-леді.

[1] Пол Моран, «Цар Шанель», Видавництво Literackie, 1996, с. 13.

[2] Там само, С. 50.

[3] Там само, С. 7.

[4] Там само, С. 9.

[5] Там само, С. 176.

[6] Там само, С. 177.

[7] Там само, С. 180.

[8] Там само, С. 189.

[9] Там само.

[10] Там само, С. 31.